Формула-1 — це не лише швидкість та адреналін, а й безліч традицій, у тому числі пов'язаних із вибором номерів для болідів. Один із найбільш загадкових та обговорюваних – номер “13”. Чому ж він так довго був відсутній на гоночних трасах?
Трагічні сторінки історії
Історія номера “13” у Формулі-1 починається з Поля Торші, французького гонщика, доля якого трагічно обірвалася під час Гран-прі Сан-Себастьяна у 1925 році. Його болід, прикрашений цим номером, став символом нещастя після того, як Торші загинув, не впоравшись із керуванням на одному з поворотів.
Через рік інший гонщик, Граф Джуліо Мацетті, також обрав номер “13” і, на жаль, його доля повторила долю Торші — він загинув під час гонки Targa Florio. Ці події залишили глибокий слід у історії автоспорту та призвели до того, що номер “13” був виключений з використання на багато років.
Забобони та повернення номера
Незважаючи на трагічне минуле, номер “13” повернувся у Формулу-1. Мойсес Солана, відомий мексиканський гонщик, був першим, хто наважився на це після довгої перерви. Однак і йому не вдалося змінити репутацію цього номера — він зійшов з дистанції через технічні проблеми.
Дівіна Галіка, англійська гонщиця, також обрала “13” як свій номер, вважаючи його щасливим. Але, на жаль, вона не змогла пройти кваліфікацію на Гран-прі Великобританії, що лише укріпило забобони навколо цього числа.
Пастор Мальдонадо та нова ера
Пастор Мальдонадо, чемпіон GP2, став останнім гонщиком, який використовував номер “13” у Формулі-1. Його кар’єра у команді Lotus була затьмарена низкою невдач, що лише підлило олії у вогонь забобонів.
Таким чином, номер “13” у Формулі-1 залишається символом не лише забобонів, але й нагадуванням про те, що у світі високих швидкостей кожен символ має свою історію, іноді трагічну, але завжди запам’ятовувану. Сьогодні, незважаючи на минуле, гонщики продовжують обирати номери, керуючись особистими перевагами та переконаннями, роблячи кожен заїзд унікальним та неповторним.
